Викладач XXI століття. Який він?
Опубліковано в Професійний розвиток
15
січ.

Викладач XXI століття. Який він?

Аналіз світових тенденцій у галузі педагогічної освіти засвідчує зростання вимог до педагогічного професіоналізму і особистих якостей викладача. На думку вчених, основними проблемами, з якими зустрічатимуться педагоги у цьому тисячолітті, є:

  •  постійне ускладнення змісту освіти, гарантування високого рівня освітніх стандартів;
  • самостійна постановка і вирішення творчих і дослідницьких завдань;
  • ускладнення проблем виховання;
  • безперервне оволодіння прогресивними технологіями навчання і виховання, новими досягненнями вітчизняного і зарубіжного досвіду;
  • розв'язання складних професійних проблем, які вимагають інтеграції знань, практичних умінь і навичок із таких суміжних з педагогікою наук, як філософія, психологія, медицина, релігієзнавство, економіка, правознавство, кібернетика та ін.;
  • робота в єдиному інформаційному середовищі, що передбачає раціональне використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі.

Усе це може здійснювати лише педагог з високою професійною компетентністю.

Професійно-компетентний викладач – це той, хто здатний здійснювати педагогічну діяльність, педагогічне спілкування на досить високому рівні, досягаючи позитивних результатів навчання й виховання студентів.

Такий викладач повинен брати на себе відповідальність за студентів їх навчання; знати свій предмет та вміти його викладати; бути менеджером навчання та наставником для своїх студентів, удосконалювати свої знання, виходячи з практичного досвіду.

Набуття викладачем професійної компетентності полягає в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребує розвиненого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати і синтезувати здобуті знання в досягненні педагогічної мети, цілісно уявляти технологію їх застосування. О. Біляковська пропонує такі складові компоненти професійної компетентності:

  • Когнітивно-технологічна (спеціальна компетентність із фахового предмета) охоплює глибокі знання, кваліфікацію і досвід практичної діяльності у галузі предмета; знання способів розв’язання технічних, творчих завдань; гармонізація науково-предметних і світоглядно-методологічних, дидактичних, психологічних знань; оволодіння сучасним інструментарієм вивчення особистості студента; використання прийомів педагогічного менеджменту; уміння організовувати суб’єкт-суб’єктний навчальний процес, спрямований на всебічний розвиток особистості.
  • Методична компетентність включає засвоєння педагогом нових методичних і педагогічних ідей, підходів до навчально-виховного процесу в сучасних особистісно-зорієнтованих, розвивальних, креативних технологіях, володіння різними методами, прийомами і формами організації навчання.
  • Комунікативно-ситуативна компетентність охоплює знання, уміння, навички та способи здійснення партнерської взаємодії між учасниками навчально-виховного процесу, врахування педагогом вікових, психологічних, індивідуальних особливостей студентів; уміння бачити в дитині особистість, поважати її думку; поєднувати вимогливість із повагою до кожного студента, тактовність і толерантність у стосунках; здатність до випереджального прогнозування оптимальних внутрішньо-колективних контактів між студентами групи; уміння створювати на занятті атмосферу творчого спілкування та позитивного настрою.
  • Соціальна компетентність містить характеристики педагога, який досяг високого рівня усвідомлення соціальних проблем та запитів, способів взаємодії з суспільством; уміння знаходити інформацію і впевнено конструювати поведінку для досягнення балансу між своїми потребами, очікуваннями, сенсом життя і вимогами соціальної дійсності; уміння робити вибір, брати на себе відповідальність, формування засобами предмета патріотичних почуттів, поваги до історії, традицій українського народу тощо.
  • Психолого-педагогічна компетентність охоплює володіння психолого-педагогічною діагностикою; уміння здійснювати індивідуальну роботу на основі результатів педагогічної діагностики, виявляти особистісні особливості студентів, визначати і враховувати емоційний стан людини, грамотно вибудовувати взаємовідносини з колегами, студентами, батьками.
  • Прогнозувально-рефлексивна компетентність включає вміння конструювати траєкторію розвитку студента, здійснювати його індивідуальний розвиток; уміння технологічно прогнозувати, конструювати, планувати хід навчально-виховного процесу; прогнозувати розвиток як студентського колективу загалом, так і кожного студента зокрема.
  • Аутопсихологічна компетентність передбачає вміння усвідомлювати рівень власної професійної діяльності, своїх спеціальних, методичних і комунікативних спроможностей, потенціалу; уміння бачити недоліки у професійній діяльності; бажання самоудосконалюватися; визначати завдання та траєкторію для власної самоосвіти й самовдосконалення.
  • Інформаційно-технологічна компетентність передбачає вміння і навички роботи з ІКТ; застосовувати раціональні прийоми пошуку, аналізу, адекватного відбору, систематизації, використання інформації; самостійно створювати різноманітні тестові завдання; враховувати дидактичні принципи, закономірності, способи, форми організації навчального процесу для його оптимізації на основі комп’ютеризації; дохідливо й чітко викладати навчальний матеріал з огляду на специфіку предмета, суб’єктний досвід студентів, рівень їхньої підготовки, життєвий досвід і вік; уміння перебудовувати за необхідності план і хід викладу навчального матеріалу.
  • Управлінська компетентність включає володіння вчителем методами, прийомами організації власною діяльністю та ефективної діяльності студентів, групи в аудиторних та позааудиторних видах діяльності; управління процесом засвоєння студентами знань; визначення цілей навчальної діяльності, отримання інформації про рівень досягнення цілей діяльності; уміння здійснювати коригувальний вплив на способи навчальної діяльності.
  • Кооперативна компетентність (компетентність у спільній творчості) передбачає здатність педагога продуктивно й гармонійно організовувати навчальну взаємодію для досягнення спільної мети за такими напрямами:

1) «викладач – викладач», «викладач – колеги», «викладач – педагогічний колектив»;

2) «викладач – студент», «студент – студент», «студент – кілька студентів», «студент – група», «студент – студентський колектив»;

3) «викладач – психолог», «викладач – соціальний педагог», «викладач – батьки студентів», «викладач – громадськість» тощо.

  • Полікультурна компетентність містить знання педагогом культурних, національних надбань, менталітету представників різних національностей, досягнень та звершень українського народу; толерантне ставлення до культури і традицій представників інших народів.
  • Валеологічна компетентність забезпечує організацію здорового способу життя у фізичній, соціальній, психічній та духовній сферах, організацію власної праці й впровадження, реалізацію здоров’я збережувальної функції розвитку студентів, тобто забезпечення належних умов для нормальної життєдіяльності студентів.
  • Загальнокультурна компетентність передбачає досягнення високого рівня розвитку в суспільному, професійному й духовному житті; освіченість у галузі викладання предмета, високої ерудиції та культури поведінки.

Розвиток професійної компетентності – в руках самого викладача, оскільки він усвідомлено регулює стандарти своєї поведінки на основі набутого педагогічного досвіду.

М. Уолес

Тільки усвідомлений досвід має сенс, через аналітичну діяльність здійснюється рефлексія, яка перетворює «сирий» досвід у особистісне присвоєне знання. У процесі рефлексії відбувається усвідомлення не тільки свого педагогічного досвіду, але й досвіду інших педагогів.

 

(0 голосів)
Остання зміна Четвер, 06 лютого 2020 14:39