У зв’язку з цим виникає необхідність удосконалення програми навчання з фінансових дисциплін.

На нашу думку, для якісної підготовки студента необхідно, щоб, використовуючи в комплексі теоретичні знання і практичні навики, він зміг зводити невизначеність ситуації до деякого певного варіанта і розробляти відповідний план дій, що поряд з основним повинен включати й альтернативні варіанти. Тобто студента варто навчити уміння застосовувати теорію до конкретних умов. Значно допомагають у цьому інтерактивні форми методів навчання: ділові ігри, аналіз ситуацій, виконання ролей тощо. Активне навчання високоефективне в підготовці фінансистів, оскільки ґрунтується на такому спостереженні: «Запам’ятовується 20% почутого, 30% побаченого, 50% побаченого і почутого одночасно і 90% - якщо чути, бачити і робити самому, що і забезпечує використання активних методів навчання». Одним із таких методів, поширеним у західних економічних школах і досить рідко застосованим вітчизняними викладачами фінансових дисциплін, є кейс-метод. «Істотний момент, що робить систему кейсів… методом навчання великої сили, полягає у тому, що вона перетворює студента в активнішого учасника подій», - підтверджував У. Донхем, декан Гарвардської школи бізнесу 1919 – 1942 років. Кейс-метод (метод аналізу ситуації) націлений на використання отриманих теоретичних знань, оволодіння методологією, а головне – на накопичення досвіду, чого не дає жодний інший метод навчання. Кейс є переліком подій і обставин, доповненим знаннями про навколишнє середовище суб’єкта господарювання, фінансову звітність, звіти діяльності упродовж низки років тощо.

Кейси вирізнять за такими ознаками:

- обсягом вихідного тексту (1 сторінка, до 10 сторінок, понад 10 сторінок);

- структурою запропонованого студентам матеріалу:

а) текстовий опис із вкрапленням окремих цифрових даних;

б) опис, доповнений цитатами з публікацій, думками діючих осіб;

в) описовий і цифровий матеріал у сполученні (публікації, листування, стенограми, відеозаписи);

- ступенем насиченості побічною інформацією, яка не використовується для ухвалення рішення і здійснення аналізу певної ситуації:

а) відсутність такої інформації;

б) незначна її кількість;

в) надлишок;

- характером уявлення проблеми:

а) наявність ключової проблеми;

б) відсутність ключової проблеми;

в) можливість визначення ключової проблеми лише після систематизації всього матеріалу;

- ступенем неоднозначності рішення:

а) єдине, однозначне рішення;

б) проста комбінація рішень;

в) складна комбінація рішень.

Відповідно до набору перерахованих вище ознак кейси можна диференціювати за різними групами складності. Цілі кейсів, а значить, і навики, уміння, що виробляються у студентів при використанні кейсового підходу у викладанні фінансових дисциплін, також можуть бути різноманітними:

• визначати значення інформації, навчати «сортувати» її для розв’язання певної проблеми і групувати в блоки;
• застосовувати якісні та кількісні інструменти аналізу;
• орієнтуватися в умовах невизначеності вихідних даних, добудовувати (логічно або інтуїтивно) ланцюжки реальних і прогнозованих подій, виявляти ключові проблеми;
• формувати припустимі, послідовні, творчі програми дій;
• здійснювати правильний вибір із наявних альтернатив рішення;
• подавати й обґрунтовувати результати проведеного аналізу.

Щоб бути об’єктивними, поряд із перевагами аналізованого методу викладання наведемо і його вади:

а) переваги:

- стимулювання активності студентів;

- розвиток навичок, що сприяють ефективним діям у реальних умовах (ясність мислення, раціоналізм);

- вироблення у студентів особистих якостей, необхідних для фінансового менеджера (комунікабельність, творчі здібності, впевненість у собі);

- можливість використання одночасно інших методів і шляхів до навчання;

б) вади:

- студенти працюють лише з уявною реальною ситуацією, імітуючи участь у ній;

- викладач витрачає значний час на підготовку до заняття;

- використання кейс-методу самостійно, тобто без традиційного підходу до викладання фінансових дисциплін, неможливе.

Застосування цього методу у вузах України удосконалено тим, що мистецьки створені західні кейси не відповідають реаліям діяльності суб’єктів, що господарюють в Україні. Отже, необхідна розробка кейсів на основі даних про діяльність вітчизняних підприємств. При цьому доцільно, щоб кейс відповідав таким вимогам:

1) мета кейсу повинна бути вагомою і зрозумілою, щоб робота над ним зацікавила студентів;

2) у кейсі повинна бути чітко виражена тема, якій він присвячений, оскільки це дасть змогу визначити теоретичний матеріал, для ілюстрації якого він придатний;

3) кейс повинен бути написаний простою і чіткою мовою;

4) кейс повинен бути самодостатнім (не варто вводити багато зайвої непотрібної інформації і дрібних деталей);

5) кейс не повинен бути занадто великим (практика показує, що максимально прийнятий обсяг кейсу – 30 сторінок);

6) краще, коли кейс цілком ґрунтується на реальних подіях;

7) кейс повинен мати рішення і краще, якщо не одне;

8) краще, коли в кейсі розподілені ролі студентів при ухваленні рішення, тобто посади або ділянки роботи;

9) у кейсі повинен бути окреслений рівень аналізу, щоб можна було визначити, для якої аудиторії доцільно його використовувати;

10) у кейсі повинні бути передбачені теоретичні питання, відповіді на які викладач хотів би почути до початку обговорення кейсу і після нього;

11) кейс повинен містити перелік додаткової літератури, ознайомлення з якою могло б бути корисним для роботи над ним;

12) краще, коли кейс передбачає використання комп’ютерної, аудіо-, відео-техніки, програмного забезпечення і містить коментар щодо його застосування.

Процедура розробки кейсу – трудомісткий процес, що потребує ознайомлення зі справами підприємства, галузі, підприємств-конкурентів, контактів із персоналом підприємства і поглиблення в суть проблеми. Розробка кейсу проходить такі етапи:

• постановка проблеми, визначення методичної мети кейсу;
• вибір фірми-партнера;
• входження в справи фірми (ознайомлення, поглиблене вивчення, зустрічі тощо);
• побудова схеми кейсу;
• визначення структури проблеми;
• перелік питань, що висвітлюються кейсом, і вихідних даних;
• написання тексту;
• представлення кейсу фірмі-партнеру;
• коригування першої версії;
• «обкатування» на маленькій аудиторії;
• остаточне коригування;
• реєстрація авторських прав на кейс.

Поряд із підготовкою власне тексту кейсу для студентів необхідно розробляти спеціальне керівництво для викладачів, що включає стислий конспект кейсу, його цілі, корисність, питання для обговорення, рекомендації, а також найдоцільніший план і розподіл роботи над даним кейсом.

Практичне використання кейсів при навчанні фінансистів припускає накопичення і засвоєння знань при переході від одного щабля пізнання до іншого, від пасивних форм навчання до активних, від простих ситуацій до складних, від індивідуального досвіду до інтегрованого. Робота над кейсом починається з розбивки студентської групи на підгрупи від 4 до 6 студентів на добровільній основі. У кожній підгрупі студенти визначають свої посади або ділянки роботи, сфери, в яких кожний із них приймає рішення. Обов’язково серед них повинен бути координатор – керівник роботи і секретар, що фіксує результати обговорення.

Потім студентській групі надається кейс, і в кожній підгрупі над ним працюють за схемою, поданою в таблиці.

Дуже важливо розвинути у студентів навики уявлення отриманих результатів аналізу. Тому по закінченні роботи над кейсом кожна з підгруп із використанням ілюстративного матеріалу, розподілом відповідальності між декількома виступаючими (залежно від виконуваних ними функцій при підготовці рішення) і письмовим звітом захищає свою точку зору перед групою.

Роль викладача при використанні кейс-методу відрізняється від традиційної – його керівна роль зводиться до мінімуму. Він повинен утримуватися від спокуси пропонувати свої варіанти рішення й оцінювати правильність дій студентів у ході роботи над кейсом. Втручання викладача повинно бути обмежене, і його роль під час обговорення повинна бути прихованою і непомітною. Якщо між студентами виникають спірні питання, він не повинен висловлювати своєї точки зору. Все, що він повинен робити, - це спрямовувати бесіду в потрібне русло за допомогою навідних запитань і припиняти бездоказовий підхід до розв’язання проблеми з боку студентів. Лише після загального обговорення кейсу в групі викладач повертається до своєї традиційної ролі і підбиває підсумки заняття. Для цього він:

• нагадує теоретичний матеріал, який повинен бути закріплений із допомогою аналізу розглянутого тільки-но кейсу;
• якщо кейс побудований на реальних подіях, то зазначає, що було зроблено в реальних умовах, і наголошує при цьому, що це не завжди оптимальне рішення;
• у рішеннях, поданих студентами, знаходить сильні й слабкі сторони;
• оцінює роботу студентів. Робота над кейсом оцінюється вроздріб: за змістом звіту (з’ясування проблеми, виявлення «вузьких місць», використання методів аналізу, візуальне уявлення даних та їх взаємозв’язок, вироблення рішень) і за поданням результатів (володіння матеріалом, контакт з аудиторією, уміння відповідати на запитання і відстоювати свою точку зору). Результат роботи підгрупи дорівнює середньоарифметичному значенню індивідуальних оцінок студентів у ній.