Обираючи з різноманітних форм і методів навчання найбільш раціональні для певної теми, слід виходити з основного - забезпечити активність студентів і високу якість знань у навчальному процесі. Усього можна досягнути, використовуючи метод проектів.

Метод проектів є однією з педагогічних технологій, яка відображає реалізацію особистісно зорієнтованого підходу в освіті (саме педагогічною технологією, хоча у назві технології використовується слово "метод") і сприяє формуванню уміння адаптуватися до швидкозмінних умов життя людини постіндустріального суспільства.

Метод проектів - це система навчання, за якої студенти здобувають знання й уміння в процесі планування й виконання поступово ускладнюваних практичних завдань-проектів.

Суть методу - не формувати, а розвивати особистість у процесі свідомої мотивованої індивідуальної діяльності в групі для розв'язання спільного завдання. Основою проектного методу є виконання різних навчальних і творчих проектних завдань, тематика яких розробляється викладачем з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей студентів.

Означена технологія використовується для побудови процесу навчання, спрямованого на активізації діяльності студентів відповідно до їх інтересів для здобуття певних знань, відчутного теоретичного чи практичного результату. Тому при реалізації методу проектів необхідно використовувати власну зацікавленість студентів у знаннях і показувати, де отримані знання можна застосовувати у реальному житті.

Мета педагогічної технології "Метод проектів" полягає у стимулюванні інтересу учнів до визначеної проблеми, оволодіння необхідними знаннями і навичками, а також організації проектної діяльності щодо вирішення проблеми для практичного застосування отриманих результатів. В основу методу проектів покладена ідея, що відображає сутність поняття "проект", його прагматичну спрямованість на результат, який отримано при вирішенні тієї чи іншої практично чи теоретично значущої проблеми. Головним є те, що цей результат можна побачити, осмислити, застосувати в реальній практичній діяльності. Щоби досягти такого результату, необхідно навчити дітей самостійно мислити, знаходити і вирішувати проблеми, використовуючи для цього знання з різних галузей, прогнозувати результати і можливі наслідки різних варіантів розв'язання проблеми, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Вирішення проблеми при цьому набуває характеру проектної діяльності.

Успіх застосування методу проектів залежить від того, наскільки студенти захочуть самостійно чи спільними зусиллями вирішувати проблему, застосовувати необхідні знання, отримувати реальний і відчутний результат.

Метод проектів дозволяє розвивати пізнавальні інтереси студентів, уміння самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, критично мислити. Він завжди орієнтований на самостійну діяльність студентів (індивідуальну, парну, групову) протягом визначеного часу. Вирішення проблеми методом проектів передбачає, з одного боку, використання сукупності різноманітних засобів навчання, а з іншого, необхідність інтегрування знань і умінь з різних сфер науки, техніки, культури тощо. Результати виконаних проектів мають бути відчутними: теоретична проблема вимагає конкретного її вирішення, практична - конкретного результату, готового для впровадження. Тому метод проектів сприяє створенню соціально значущих ситуацій, а згідно з концепцією Л. Виготського, психологічний розвиток дитини визначається соціальною ситуацією, тобто її статусом у суспільстві, системою взаємовідносин із дорослими і ровесниками. При цьому соціальна ситуація розвитку не створюється ззовні, а складається в процесі живого спілкування між дитиною та її оточенням.

Метод проектів містить у собі сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних, творчих за самою своєю сутністю підходів, сприяє творчому розвитку студентів, використанню ними певних навчально-пізнавальних прийомів, які в результаті самостійних дій дозволяють вирішувати ту чи іншу проблему. Крім того, метод проектів передбачає обов'язкову презентацію результатів.

Уміння використовувати метод проектів - це показник високої кваліфікації, прогресивності професійної діяльності викладача, спрямованості на творчий розвиток студентів.

 Особливого значення при цьому набуває уміння організувати спільну діяльність з студентами.

Аналізуючи структуру спільної діяльності, О. Венгер виділяє основні її компоненти: предмет, зміст і функції учасників спільної діяльності, а також функціонування (індивідуальний внесок учасника в спільну діяльність). Цікавим є зауваження, що дії учасників спільної діяльності можуть бути як сумісні, так і несумісні. Сумісною він називає дію, мета якої для всіх учасників спільної діяльності співпадає, але при цьому кожний учасник може мати власні задачі, умови їх вирішення, що визначатимуть ті операції, які кожний виконує.

Основні вимоги щодо використання методу проектів:

• формулювання значущої у дослідницькому і творчому аспектах проблеми (задачі), вирішення якої потребує інтегрованого знання, дослідницького пошуку;
• практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів;
• самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність студентів;
• структуризація змістовної частини проекту із визначенням результатів окремих етапів;
• використання дослідницьких методів, що передбачає певну послідовність дій: обговорення методів дослідження, способів оформлення кінцевих результатів, збір, систематизація, аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, оформлення результатів, їхня презентація, висновки, висування нових проблем для дослідження.

Вибір тематики проектів може бути різним. В одних випадках викладачі визначають тематику з урахуванням навчальної ситуації з конкретного предмета, в інших, особливо в проектах для позааудиторної діяльності, тематика пропонується самими студентами і цілком відповідає їхнім інтересам: пізнавальним, творчим, прикладним. Слід прагнути до того, щоб теми проектів відображали необхідність вирішення конкретних практичних задач, актуальних для повсякденного життя, що потребують від студентів знань з різних предметів, творчого мислення, дослідницьких навичок.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури можна запропонувати таку типологію проектів:

• за діяльністю, домінуючою у проекті - дослідницький, пошуковий, творчий, рольовий, прикладний, інформаційний;
• за предметно-змістовною галуззю знань - монопроект у рамках однієї галузі знання, міжпредметний проект;
• за характером координації проекту: безпосередній (жорсткий, гнучкий), опосередкований (неявний, що імітує учасника проекту);
• за характером контактів (серед учасників однієї школи, класу, міста, регіону, країни, різних країн світу);
• за кількістю учасників проекту;
• за тривалістю виконання проекту.

Дослідницькі проекти виконуються за логікою і структурою наукового дослідження. Творчі проекти відрізняє від інших відповідне оформлення результатів: такі проекти не мають детальної структури спільної діяльності учасників, вона тільки намічається, а згодом розвивається, підкоряючись вимогам кінцевого результату, логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту.

У рольових, ігрових проектах структура також тільки намічається і залишається відкритою до завершення роботи. Учасники беруть на себе певні ролі, зумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути літературні персонажі або вигадані герої, які імітують соціальні, ділові відносини, що ускладнюються тими ситуаціями, які вигадують учасники проекту. Ступінь творчості тут дуже високий, але провідним видом залишається рольова чи ігрова діяльність.

Інформаційні проекти спрямовані на збір даних про якийсь об'єкт або явище, вони передбачають ознайомлення учасників з інформацією, її аналіз і узагальнення фактів, призначених для широкої аудиторії. Такі проекти часто інтегруються в дослідницькі і стають їх органічною частиною, модулем.

Практичні (практико зорієнтовані) проекти відрізняє чітко визначений із самого початку результат діяльності його учасників, який враховує їхні соціальні інтереси. Такий проект потребує ретельно продуманої структури, сценарію діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них, чітких висновків, участі в оформленні результатів кінцевого продукту.

Особливого значення набуває координація і коригування роботи над проектом: обговорення ходу його виконання та спільних або індивідуальних дій, організація презентації, аналіз отриманих результатів і можливих способів їхнього впровадження в практику, а також зовнішня оцінка проекту.

За кількістю учасників можна виділити такі проекти:

• особистісні (одноосібні або за участю двох партнерів, які знаходяться в різних школах, регіонах, країнах);
• парні (між парами учасників);
• групові (між групами учасників).

В останньому випадку дуже важливо правильно, з методичної точки зору, організовувати групову діяльність учасників проекту: як у групі своїх студентів, так і в об'єднаній групі з різних шкіл, країн і т. д.

За тривалістю виконання проекти можуть бути:

• короткостроковими (для вирішення невеликої проблеми або частини більш складної проблеми), які можуть бути розроблені на декількох заняттях за програмою одного предмета чи як міждисциплінарні;
• середньої тривалості (від тижня до місяця);
• довгостроковими (від місяця до декількох місяців).

Як правило, робота над короткостроковими проектами проводиться на заняттях з конкретного предмета. Що стосується проектів середньої і довгої тривалості, то вони - звичайні чи телекомунікаційні, внутрішні чи міжнародні - є міждисциплінарними і спрямовані на вирішення масштабної проблеми чи декількох взаємозалежних проблем. Такі проекти зазвичай проводяться в позааудиторний час, хоча частину роботи над ними можна виконувати і на заняттях.

На практиці найчастіше приходиться мати справу зі змішаними типами проектів. Кожен тип проекту характеризується тим чи іншим видом координації, термінами виконання, етапами, кількістю учасників. Тому, розробляючи проект, необхідно враховувати його ознаки і характерні риси.

Реалізація методу проектів на практиці обов'язково веде до зміни позиції викладача. Із носія готових знань він перетворюється в організатора пізнавальної діяльності студентів. Змінюється також психологічний клімат у групі, тому що вчителю приходиться переорієнтовувати репродуктивну навчальну діяльність студентів на різноманітні види самостійної діяльності: дослідницьку, пошукову, творчу.

Окремо варто наголосити на важливості зовнішньої оцінки всіх проектів, оскільки тільки в такий спосіб може відслідковуватися їхня ефективність, недоліки, необхідність своєчасної корекції. Характер зовнішньої оцінки великою мірою залежить як від типу проекту, так і від його теми (змісту), умов проведення.

Параметри зовнішньої оцінки проекту:

• значущість і актуальність висунутих проблем, адекватність тематики дослідження;
• коректність використання методів дослідження та обробки отриманих результатів;
• активність кожного учасника проекту відповідно до його індивідуальних можливостей;
• колективний характер прийнятих рішень;
• характер піклування і взаємодопомоги між учасниками проекту;
• необхідна і достатня глибина занурення у проблему, використання знань з інших галузей;
• доказовість прийнятих рішень, уміння аргументувати свої висновки;
• естетика оформлення результатів проекту;
• уміння відповідати на запитання опонентів, лаконічність і доказовість відповідей кожного члена групи.

Вимоги до структурування проекту:

• починати завжди необхідно з вибору теми проекту, його типу, а також кількості учасників;
• учителю необхідно продумати можливі варіанти проблем, доцільні для дослідження у межах визначеної тематики;
• проблеми висуваються учнями за участю вчителя (запитання, ситуації, що сприяють визначенню проблеми);
• важливим моментом є розподіл задач по групах, обговорення можливих методів дослідження, пошуку інформації, творчих рішень;
• здійснюється самостійна робота учасників проекту щодо вирішення індивідуальних чи групових дослідницьких, творчих задач (на уроках, заняттях, наукових товариствах);
• необхідним етапом виконання проектів є їхній захист;
• завершується робота колективним обговоренням, експертизою, оголошенням результатів зовнішньої оцінки, формулюванням висновків.

Метод проектів знаходить все більше поширення у системі освіти різних країн світу. Причини цього явища, як вважають дослідники, криються не тільки у сфері педагогіки, але й у сфері соціальній, а саме:

1) необхідність не стільки передавати студентам суму тих чи інших знань, скільки навчити їх здобувати знання самостійно, використовувати їх для вирішення нових пізнавальних і практичних задач;

2) актуальність розвитку в студентів комунікативних навичок, умінь працювати в різноманітних групах, виконувати соціальні ролі (лідера, виконавця, посередника і т. ін.), долати конфліктні ситуації;

3) необхідність широких людських контактів, точками зору на одну проблему, знайомства з різними культурами;

4) значущість для діяльності людини умінь користуватися дослідницькими методами: збирати необхідну інформацію, аналізувати її з різних точок зору, висувати гіпотези, робити висновки.

У підлітковому віці змістом провідної діяльності стає створення системи соціальних взаємовідносин підлітка з іншими людьми: раніше така система була відсутня, був лише жорсткий зв'язок дитини з конкретним соціальним інститутом. Дорослий тепер втрачає функцію викладача, який має повний авторитет, і, бажаючи того або (що частіше) не бажаючи, набуває функцію старшого партнера, яка вже підлягає оцінці. Відповідно, дитина набуває функцію молодшого партнера. Головну роль у діяльності підлітка відіграє нове психологічне утворення - самосвідомість, що відображає загальне положення дитини у системі соціальних відносин. Вона служить основою і дозволяє підлітку самостійно та свідомо (хоча і не завжди розумно) обирати діяльність, у якій підліток готовий брати участь і виконувати у ній свою функцію.

Отже, однією з форм творчої діяльності підлітка може бути метод проектів. Якщо студент бере участь у розробці та реалізації різних проектів, він здобуває навички й уміння, які істотно підвищують його адаптованість до сучасного життя.